Комунальний заклад
"Гайворонський ліцей №2"
Гайворонської міської ради
Кіровоградської області
Ніхто не забутий, ніщо не забуте!
НАЗАВЖДИ 22...
07 червня 2021 року, 29 років від свого народження, мав би відзначати ШИМЧИК Ярослав Володимирович, та більше не відзачатиме його ніколи, тому що віддав своє життя за рідну країну, за кожного з нас.
Народився в 1992 році у м. Гайворон. Випускник Гайворонської
школи № 5. Захищав свою країну в складі 3-го окремого полку спеціального призначення Збройних Сил України у званні старшого солдата, мав позивний "Шима".
Загинув 29 липня 2014 року в зоні проведення АТО у Донецькій області. Похований в рідному місті.
Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
На стіні рідної школи встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Ярослава. Його тут шанують, пам'ятають, згадують добрими словами. Під час урочистих заходів завжди покладають квіти на знак вдячності. Подвиг Ярослава - неоціненний!!!
2020/2021 н.р. приніс багато хорошого, але й забагато втрат.
За цей рік працівникам та здобувачам освіти КЗ "Гайворонський ліцей № 2" довелося пережити передчасну втрату колег-вчителів, які залишили світлі спогади по собі.
Їхні імена назавжди залишаться в нашій пам'яті, бо своїм життям вони вписали себе в історії освіти Гайворонщини великими літерами:
МАТІЄНКО ЛІДІЯ ПЕТРІВНА
ЛІЩУК ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ
ЛЯХОВ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
Матієнко Лідія Петрівна
08.04.1962 – 10.01.2021
Народилася в м. Гайворон Кіровоградської області у сім’ї колгоспників.
Після закінчення дитячого садочка пішла до першого класу Гайворонської восьмирічної школи № 3, яку закінчила у 1977 році. У цьому ж 1977-му вступила до Олександрійського педагогічного училища на шкільний відділ, по закінченню якого (1981 р.) отримала диплом за спеціальністю "Вчитель початкових класів загальноосвітньої школи". За призначенням була прийнята на роботу в Мощенську восьмирічну школу Гайворонського району вчителем початкових класів.
У 1982 році Лідія Петрівна вирішує продовжити навчання для здобуття повної вищої освіти вступає на заочне відділення Уманського державного педагогічного інституту імені П.Г. Тичини, який закінчила у 1987 році за спеціальністю "Педагогіка і методика початкової освіти".
У жовтні 1982 року Матієнко Л.П. переведено до Гайворонської восьмирічної школи № 3 на посаду старшої піонервожатої. З 1985 по 1990 роки працювала вихователем групи продовженого дня, а з 01 вересня 1990 року - вчителем молодших класів, де пропрацювала до останнього свого дня.
Лідія Петрівна мала вищу кваліфікаційну категорію. Її професійність та компетентність мали високий рівень. У спогадах учителів, колег, учнів та батьків залишила по собі теплі і світлі спогади. Головними рисами Лідії Матієнко були людяність, вихованість, повага до людей будь-якого віку. Вона піклувалася про кожного свого вихованця, вкладала в них своє серце і душу. Готувала дітей до свідомого життя в дусі взаємодопомоги, дбайливого ставлення до навколишнього середовища. Її учням було що брати з собою у життєву дорогу: знання, доброту, щирість, співчуття, повагу, культурність, вихованість та багато інших хороших рис. Лідія Петрівна виховала не одне покоління, яке ще довго-довго буде пам’ятати її світлу, добру і неповторну.
Матієнко Лідія Петрівна – це не лише чудовий вчитель, але й чуйна, добра, життєрадісна людина. Про таких кажуть: "Людина - від Бога".
10 січня 2021 року невблаганна смерть вирвала її з наших рядів… Немає слів, які б змогли передати біль від непоправної втрати.
Ми пам’ятатимемо Вас, Лідіє Петрівно, ще надто довго… Світла Вам пам'ять.
Ліщук Ігор Миколайович
04.03.1960 – 22.06.2021
Гірка звістка сколихнула весь колектив КЗ "Гайворонський ліцей № 2" вранці 22 червня 2021 року. Непрохана смерть вирвала зі звичного життя Ігоря Миколайовича раптово і несподівано. Ще "вчора" ніхто і подумати не міг ні про що подібне, навіть думка не закрадалася про те, що принесе "сьогодні". Немає слів, які б змогли пояснити: чому?.. навіщо?.. як так?..
Народився Ігор Миколайович ранньою весною 1960 року. Закінчив школу, потім Кіровоградський державний педагогічний інститут (1983 р.), де отримав спеціальність "Вчитель фізики та математики".
Розпочав свою педагогічну діяльність далекого 1989 року на посаді вчителя фізики і математики та заступника директора з навчально-виховної роботи в мальовничому селі Соломія, а вже за десять років його було переведено на посаду директора, де минула майже вся його трудова діяльність.
Так сталося, що останні два роки Ігор Миколайович працював заступником завідувача філії з навчально-виховної роботи Гайворонської філії № 2 Комунального закладу "Гайворонський ліцей № 2", але ніколи в своїх думках він не забував про свою рідну Соломіївську школу, бо то було все його життя.
За роки своєї плідної праці виховав не одне молоде покоління, розв’язав тисячі життєвих задач і рівнянь, списав безліч блокнотів, в яких занотовував плани на майбутнє.
Якось несподівано списалася ручка директора і вчителя, закінчилися листочки тих … записників, перестала писати крейда на шкільній дошці, стих голос, який протягом багатьох років лунав для учнів, учителів, батьків, працівників; який навчав, радив, заспокоював, підтримував, рятував, вселяв надію і багато-багато І…
Ігор Миколайович мав вищу кваліфікаційну категорію, глибоку теоретичну підготовку та досконале володіння методикою викладання фізики та математики. З комп’ютером був "на ти." Володів педагогічною тактовністю. Сумлінно ставився до виконання професійних обов’язків. Користувався авторитетом серед учнів, працівників, батьків та громадськості.
Колеги пам’ятають Ігоря Миколайовича висококваліфікованим фахівцем, вмілим і людяним керівником, адже саме людяність переважала в ньому. Він ніколи не скупився на добрі слова. В житті був оптимістом, любив пожартувати, любив жити. Заряджав своєю позитивною енергією всіх, хто був біля нього.
Ігор Миколайович завжди був підтримкою і опорою для своїх працівників, завжди захищав їх у будь-яких ситуаціях, завжди казав, що його школа, його учні, його колектив – найкращі. Він жив ними, в них "розчинявся", жертував своєю родиною і сім’єю не один раз заради них, заради своєї Соломіївської школи.
Хоч і короткий час працював Ігор Миколайович у нашому закладі, але залишив гарну пам’ять про себе. Його жарти, оптимізм заряджали усіх навколо, він вмів легко вирішити проблему і довести, що то зовсім не проблема. Його не вистачатиме ще довго, бо про таких пам’ятають до того часу, доки є пам'ять.
Ігор Миколайович прожив недовге життя, але гідне. Створив сім’ю, народив сина, посадив дерево, залишив по собі гарні спогади, бо за життя був людиною, був гідним, чесним, порядним, а це не кожному вдається.
Він назавжди залишиться в нашій пам’яті і в наших серцях доброю і шанованою людиною.
Нехай його душа знайде вічний спокій.
Світла Вам пам'ять, Ігоре Миколайовичу.
.png)